Зустріч з Особою Ісуса Христа, як свідчать апостольські листи Нового Заповіту, дала життям апостолів новий напрямок. Вони стали «покликаними Богом», стали «учнями Бога», і це був безумовний дар Божого милосердя. Власне це і є Новий Заповіт. Але потрібен був ще час, досвід життя з Христом, щоб апостоли навчилися триматися «Божої дороги», тобто, мати завжди перед собою Сина Божого, а не свої плани, відображення, сподівання. Думки і дії людей, як бачимо, ніколи не є початком дороги до Бога, тільки йдуть за міжособистісним зв’язком з Ісусом.
Люди, також вже віруючі, часто ставлять другорядне («етичне рішення чи високу ідею») на перший план, і тоді не можуть рухатися вперед. До Бога може вести тільки Він Сам, а не найвищий моральний ідеал чи найкраща духовна наука. У сучасному християнстві широко розповсюдилися ці помилки. Постановку моралі на першому плані називаємо пелагіанством або семіпелагіанством, а ставлення духовного знання – гностицизмом.
Щоб добре розуміти, яку новизну і повноту приніс Ісус Христос, треба бути добре ознайомленим зі Старим Заповітом. Це необхідна підготовка, аналогічна до цієї дороги, яку учні Христа перейшли з Ним від Галілеї до Єрусалиму.
В інших релігіях язичники приносили жертви з переконанням: якщо цього не робитимуть – боги мститимуться. Опіка останніх була нагородою за добрі жертви та молитви. Цей зв’язок з богами виражається латинським висловом «do, ut des» – даю, щоб отримати. Наприклад, бог якогось міста бере під опіку мешканців, вони ж складають жертви.
Тоді як Біблія свідчить: Господь дотримується союзу. Йдеться про благодать зі сторони Бога (вона теж в структурі союзу) – тобто дар, ласку, опіку, любов, вірність, безкорисливість. Водночас, ми постійно боремося зі спокусою відносин «do, ut des». В кожному з нас живе язичник і відповідні міркування: щось дам Богові, і щось з цього буду мати. Але Біблія допомагає в цій постійній боротьбі, відображаючи чистий Образ Творця.
Декалог – належить до важливих елементів Синайського союзу. Все-таки, він є наслідком союзу, а не його суттю. Декалог показує вимоги союзу, як його дотримуватися. Життя в союзі з Богом вимагало дотримання певних відносин між людьми – вимоги охоплювали всі моменти родинного та суспільного життя. Релігійний спосіб переживання і суспільне, родинне життя перекликалися, відносини з Богом перекладалися на відносини спільноти, родини. Тяжкий гріх кожного члена карався (подружня зрада – каменуванням) – адже міг перейти на спільноту, й остання могла відійти від союзу (якщо грішиш проти родини – грішиш проти союзу з Богом).
Декалог починається зі слів: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі» (Вих. 20, 2). Тобто першим є Бог, Його благодать. А життя за заповідями є відповіддю на дар свободи і зв’язок з Творцем.
Заповіді не є чимось зовнішнім для людей Старого Заповіту. Так, найдовший 119 Псалом висловлює хвалу законові Господньому. Адже виконання Божої волі дає благодать, людина єднається з Особою Всевишнього, Він оголошує, що хоче для людей щастя. Сповнити союз з Ним, жити в ньому люди мають незалежно від того, чи переживають щастя.
Автора статті: Валерій Вернер