Книга Вихід не лише для мене, а й для багатьох, перекликається з історією пострадянських країн 90-х років.
Мені доводиться їздити по всьому світу. Я був більш ніж в 50-ти країнах, але знаходжу, що всі народи, незважаючи на колір шкіри та очей, чимось схожі.
Перші 13 розділів книги Вихід нам розповідають як тяжко Ізраїлю дався вихід з Єгипту. І ось у 13-ому розділі нам здається: «Ну все, нарешті перемога!». Але ми бачимо зовсім іншу позицію Бога і в 14-ому розділі читаємо: «І Господь учинив запеклим серце фараона, єгипетського царя і він погнався за Ізраїлевими синами».
Я довго думав, що це може значити: «Я зроблю запеклим серце фараона» і врешті дійшов до висновку, що Бог не приймає за людину жодних рішень. Він навіть не дає людині якихось особливих бажань або відкриттів. Все, що Він робить, – Він просто робить крок назад від людини, нібито говорячи: «А тепер живи своїм життям». Багато хто чинили, й зараз чинять, по своєму та помиляються, і Бог після 13-ти розділів фараонових помилок врешті лишає його, даючи волю його несамовитій жорсткості та гордості.
І от Ізраїль, спостерігаючи кару за карою, раз за разом втрачаючи віру в те, що довгоочікуване визволення нарешті відбудеться, несподівано дізнається про те, що фараон погодився відпустити їх народ. І ось вони ретельно збирають свої речі, худобу, коштовності, різноманітний крам – все, що тільки можуть унести з собою, адже хто його знає, що чекатиме їх у обітованій землі, і з усім цим скарбом виходять з Єгипту.
Дійсно, здається, що фараон і справді їх відпускає. Але Бог, ніби насміхаючись, говорить до них: «Не турбуйтесь, фараон обов’язково поженеться за вами». Хм, Боже, щось не дуже потішають Твої слова… Чи заради цього ми все кинули і пішли за Тобою? Чи не краще б нам лишитися у Єгипті?!
Але традиційно сталось в точності так, як сказав Господь: фараон дійсно виступає, щоб наздогнати Ізраїля. І ось народ стоїть не березі Червоного моря. Попереду – хвилі. Позаду здіймається хмара від колісниць, що повільно наближаються. На Мойсея вкотре звалюється злива нарікань, смутку та образ. Але він заплющує свої тілесні очі й відповідає: «Не турбуйтеся і дивіться, як Бог принесе визволення Ізраїлю».
Герой. Муж віри. Але в 15-ому вірші Бог питає в нього: «Що ти до Мене кличеш?». Виявляється Мойсей, закликаючи до спокою, в своєму серці не міг зіставити дійсність з Божими обітницями, хоча й розумів, що як лідер він повинен був заспокоїти натовп. Ситуація вкрай безнадійна.
І коли, здавалося б, усе – фіаско, гірше бути не може і виходу нема, ми читаємо в 21-ому вірші: «І простяг Мойсей руку свою на море, і Господь гнав море сильним східнім вітром цілу ніч». Вдамося до деталей та зауважимо, що євреї переходили Червоне море з Заходу на Схід. Виходить, що Східний вітер, котрий, як виявиться наприкінці цієї вкрай напруженої ночі, розганяв воду, перетворюючи її на сушу, почався з протилежного берегу моря. Він був супротивний, і це зовсім не було схоже на визволення. Скоріш за все це були високі хвилі. Можливо вітер навіть спочатку нагнав більше води до берега, змусивши Ізраїль відійти назад – хтозна. Але головне, що це був саме той вітер визволення! Саме той єдиний можливий шлях від скрути до Божої обітниці!
Коли ми чекаємо відповіді від Бога, нам стає значно легше, якщо ми бачимо хоча б який небудь знак того, що відповідь незабаром надійде… Щоб у хвороби з’явилася позитивна динаміка, щоб борг зменшили хоча б на десяту частину, щоб у війська за спиною спіткнувся бодай один кінь… І нам вже легше вірити, і ми вже веселіше дивимося в майбутнє, і легше вже Богові дякувати. Але часто, коли ми в проблемах кличемо до Господа, ситуаціє не лише не полегшується, а навпаки – стає зрозуміло, що вона ще далеко не досягла свого апогею.
Одна жінка, яку я знав, молилася за свого сина, щоб той кинув пити. Та як тільки вона почала молитися і свідкувати синові, він у такий запій пішов, у якому ще не бував.
Інша жінка молилася, щоб чоловік прийшов до Бога. Так той раніше просто час від часу випивав з друзями у гаражі, а відтоді почав випивати вдома, та ще й на неї руку піднімати…
В таких ситуаціях хочеться просто все кинути і нічого більше не робити. «І нащо я в те ув’язалась. Було б як було.» Але в книзі Євреям в 11-ому розділі сказано: «А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого». Ми повинні мати терпіння, щоб дочекатись того, що Бог обіцяв. Того, про що сподіваємося. А коли терпіння не стане – то знайдемо довготерпіння, бо Він вірний Cвоїм обітницям. А Його обітниця така: «Чого не попросите во Ім’я моє в Отця – я те виконаю».
Ось Ізраїль стоїть на березі, фактично втративши останню надію. Але уявіть їх відчуття, коли вони побачили перед собою, як несамовите море почало розступатись, відкриваючи землю, суху землю!
Коли ви в проблемі і не бачите виходу, майте терпіння, бо відповідь обов’язково прийде. Вона вже йде, але, можливо, з іншої сторони. І, можливо, зараз цей вітер визволення подразнює очі, наганяючи сльози розчарування. Але прийде момент і він розгорне хмари і проллє теплий промінь світла. Світла перемоги.
Леонід Бірюк,
пастор, єпископ, перший заступник
старшого єпископа ХВЕ Білорусії С.П. Цвора.
Переклад – Ганна Жулай
Редактор та фото – Тарас Домбровський