Я народилася в XVI столітті.
Я була народжена, щоб забезпечити гармонію у нашому світі.
Я була щаслива, що виконання такої відповідальної місії поклали на мене!
Моїй радості не було меж!
Протягом століть я приходила туди, де зіштовхувались
безпомічність і сила, злидні і багатство,
католики і протестанти, темношкірі й світлошкірі, чоловіки і жінки.
Люди слухали мене і чули, я була здатна впливати на багатьох…
Я – Толерантність.
Я попереджала агресію, зупиняла жорстокість, відвертала нетерпимість.
Раптово мій світ змінився.
Люди продовжують чути мене, але…
мене приймають не за ту, ким я є насправді.
Це відбулося два десятиріччя тому.
Для більшості людей я стала виправданням збочень. Мені так боляче…
Мені боляче! Чому мною почали уневиннювати розпусту?
І виправдовувати аморальні вчинки?!
Я – прояв доброти, співчуття, милосердя, розуміння й усвідомлення.
І мені неприємно, що мною виправдовують гомосексуальну пару або чоловіка, що ґвалтує маленьких дітей!
Мені тяжко через те, що мною уневиннюють алкоголізм слабких духом і мною ж заохочують самовбивства відчайдушних.
Але люди розучилися називати речі своїми назвами…
Не вживають істинних значень понять.
БОЯТЬСЯ дивитися правді в очі. Бояться усвідомити,
що поняття “гріх”, “збочення”, “божевілля”, “фальш”, “нормальність”, “непристойність”, “осквернення” – наша реальність.
ТАКОЇ реальності люди бояться. Напевно, набагато легше, закривати очі і намагатися бути “толерантними” до таких явищ…
Шкода, дуже шкода, що люди забули про мене справжню!
А мені так хочеться, щоб хтось пам’ятав!
Щоб подав склянку води інваліду, нагодував голодного,
щоб міщанин не принижував селянина,
світлошкірий спілкувався на рівних із темношкірим,
людина освічена поважала людину без освіти. Ех, так хочеться…
Толерантність забезпечує гармонію та злагодженість у нашому світі.
Але не у тому випадку, коли нею виправдовують аморальність.
Автор: Діана Киричик https://vk.com/sunshine_of_god