Підтримувати, допомагати, бути поруч

Війна… Дуже страшне і водночас актуальне слово. Скільки болю і страждань вона приносить туди, де їй вдалося взяти в полон людський розум і налаштувати людей одне проти одного заради якихось амбіцій. Як важко дивитись на її наслідки, а особливо бачити скалічені душі і тіла тих, кого вона не оминула і на кому залишила свій відбиток на усе життя. Нажаль, нашу землю не оминула ця кривава і нестерпна трагедія. Усю країну вже чотири роки рве на шматки це безжальне протистояння. І одне діло, коли ти просто чуєш, що десь там на сході відбуваються обстріли і йде протистояння, а зовсім інше, коли ти сам там знаходишся і приймаєш безпосередню участь в цьому. Як результат, зараз в нашій державі є дуже багато воїнів і ветеранів АТО, які найчастіше мають не тільки фізичні травми, але й душевні. Вони зараз дуже сильно потребують підтримки і розуміння. Тому мені випала честь поспілкуватись з, засновником клубу ветеранів АТО на базі церкви “Філадельфія”, В’ячеславом Бевзом і задати йому декілька запитань.

Що Вас спонукало зайнятись роботою з ветеранами АТО?

В.Б. Перше моє знайомство з героями війни відбулося на початку вересня 2014 року. Я пішов у госпіталь здавати кров для поранених солдат і після цієї процедури я вирішив зайти в одну з палат відділення хірургії. Там я познайомився з вісімнадцятирічним пораненим бійцем, поруч з яким знаходилась його мати. Після побаченого я був у розпачі, як таке взагалі може бути, в моїй голові і серці роїлася купа питань, як і чим я міг би допомогти цьому хлопцю і його стражденній матері. Відповіді у мене не було. Я почав молитися і просити у Бога допомоги, на що Господь мені відповів, що я повинен провідувати цього хлопця. Це і було початком мого нового служіння. А через місяць я вже служив в зоні АТО військовим капеланом. В перервах між поїздками в АТО в продовжував відвідувати госпіталь. Я постійно бачив, що переживають ті, хто був на війні: депресії, розлучення, самогубства, алкоголь, наркотики, проблеми на роботі, у суспільстві… Це служіння переросло у щотижневе відвідування госпіталю на протязі вже чотирьох років, а також у відкриття клубу ветеранів АТО.

Дійсно, це дуже серйозна і актуальна праця. А яка основна мета клубу?

В.Б. Ветеранам і воїнам потрібне зцілення не тільки тіла, але й душі і духа. Прийшло розуміння того, що хлопцям потрібно зустрічатись, спілкуватись і вимовлятися з тими, хто їх розуміє і говорить з ними однією мовою. Той хто був на війні не повинен залишатись один на один з собою  і своїми проблемами, тому було створено місце, де ветеран або воїн, який ще служить, змогли б прийти виговоритися, отримати пораду чи консультацію. Ми, як капелани, можемо допомогти розібратися у проблемі і вказати на правильний шлях у світлі Слова Божого, яке не помиляється і говорить нам правду.

Ветеранам і воїнам потрібне зцілення не тільки тіла, але й душі і духа.

Девід Хасавей разом із ветеранами АТО.

Скажіть, будь ласка, а в чому полягає специфіка даної праці?

В.Б. Особливість якраз полягає в тому, що до нас приходять військові і ветерани. Душевно-психологічна травма, отримана на війні, відрізняється від інших проблем. Специфіка полягає в тому, що ми військові капелани, а не просто психологи. Ми не замазуємо душевні рани, а акуратно вирішуємо проблеми в світлі Писання, яке непогрішно в судженнях та життєвих рекомендаціях. Усі наші зустрічі ми починаємо і закінчуємо молитвою за вирішення потреб і переживань ветеранів. Особливість полягає в тому, що тут ніхто нікому нічого не нав’язує!!! І це дуже важливо.

Ви робите дуже колосальну і важливу роботу. Хотілося б знати, чи є вже у вас результати вашої праці?

В.Б. Так точно! У хлопців налагоджуються взаємини в сім’ї, деякі перестають взагалі вживати алкоголь, у інших дози “зеленого змія” стають набагато меншими, деякі навіть кидають палити, починають відвідувати церкву. Багато хто з них почав цікавитись духовним життям. Легше проходить соціалізація у мирному суспільстві, у суспільстві без вибухів і небезпеки.

Так приємно від вас чути, що вже є реальні плоди. А чим для вас є дане служіння?

В.Б. Божим покликанням. Підтримувати, допомагати, бути поруч. У вашому питанні вже прихована відповідь. Це для мене є служінням Богу і людям. В першу чергу, я знаю і бачу в цьому Боже покликання, допомагати нашим ветеранам, воїнам і раненим, а з іншої сторони це нелегка задача. В моєму серці є мрія, щоб війна нарешті скінчилася. Хочеться бачити результат допомоги, бачити їх здоровими та щасливими. Кожного разу, коли я не бачу відповіді на молитву це злегка розбиває моє серце, але з Божою допомогою йдемо далі, з терпінням чекаємо відповіді на молитву. Вірю, що Бог дасть відповідь і допоможе!!!

Після такої розмови приходить розуміння, що якою б страшною і важкою не була ситуація в країні, суспільстві, сім’ї, важливо пам’ятати, що ти не один і є той, кому може бути ще гірше ніж тобі і саме ти здатен йому допомогти. Є чудовий вислів суть якого полягає в наступному: “Якщо тобі погано, то знайди того, кому ще гірше і допоможи йому. І тоді твої проблеми теж вирішаться”. Тільки з Божою допомогою і любов’ю один до одного ми зможемо вистояти у ці складні часи.

Запрошуємо на наші зустрічі щочетверга о 19:00, вул. Голосіївська, 57, 4 поверх Соціального центру.

Коментарі закриті