Підтримувати, допомагати, бути поруч

Війна… Дуже страшне і водночас актуальне слово. Скільки болю і страждань вона приносить туди, де їй вдалося взяти в полон людський розум і налаштувати людей одне проти одного заради чиїхось амбіцій. Як важко дивитись на її наслідки, а особливо бачити скалічені душі і тіла тих, кого вона не оминула і на кому залишила свій відбиток на усе життя.

На жаль, нашу землю не оминула ця кривава і болюча трагедія. Усю країну вже чотири роки рве на шматки це безжальне протистояння. І одна справа, коли ти просто чуєш, що десь там на Сході відбуваються обстріли і йде протистояння, а зовсім інше, коли ти там знаходишся і береш безпосередню участь в цьому.

Як результат, зараз в нашій державі є дуже багато воїнів і ветеранів АТО, які найчастіше мають не тільки фізичні, але й глибокі душевні травми. Вони напрочуд сильно потребують підтримки і розуміння. Тому мені випала честь поспілкуватись з засновником клубу ветеранів АТО на базі церкви “Філадельфія” В’ячеславом Бевзом і поставити йому декілька запитань.

 – Що вас спонукало зайнятись роботою з ветеранами АТО?

– В.Б. Перше моє знайомство з героями війни відбулося на початку вересня 2014 року. Я пішов у госпіталь здавати кров для поранених солдатів, і після цієї процедури вирішив зайти в одну з палат відділення хірургії. Там я познайомився з вісімнадцятирічним пораненим бійцем, поруч з яким знаходилась його мати.

Після побаченого я був у розпачі: як таке взагалі може бути? В моїй голові і серці роїлася купа питань, як і чим я міг би допомогти цьому хлопцю і його стражденній матері. Відповіді у мене не було. Я почав молитися і просити у Бога допомоги, на що Господь мені відповів, що я повинен провідувати цього хлопця. Це і було початком мого нового служіння…

А через місяць я вже служив в зоні АТО військовим капеланом. В перервах між поїздками на Схід я продовжував відвідувати госпіталь. Там я постійно бачив, що переживають ті, хто був на війні: депресії, розлучення, самогубства, алкоголь, наркотики, проблеми на роботі, у суспільстві… Це служіння переросло у щотижневе відвідування госпіталю протягом вже чотирьох років, а також у відкриття клубу ветеранів АТО.

 – Дійсно, це дуже серйозна і актуальна праця. А яка основна мета клубу?

– В.Б. Ветеранам і воїнам потрібне зцілення не тільки тіла, але й душі і духа. Прийшло розуміння того, що хлопцям потрібно зустрічатись, спілкуватись і вимовлятися з тими, хто їх розуміє і говорить з ними однією мовою. Той хто був на війні не повинен залишатись віч-на-віч із собою та своїми проблемами, тому було створено місце, де ветеран або воїн, який ще служить, змогли б прийти виговоритися, отримати пораду чи консультацію.

Ми, як капелани, можемо допомогти розібратися у проблемі і вказати на правильний шлях у світлі Слова Божого, яке не помиляється і говорить нам правду.

Ветеранам і воїнам потрібне зцілення не тільки тіла, але й душі і духу

Девід Хасавей разом із ветеранами АТО.

– Скажіть, будь ласка, в чому полягає специфіка цього служіння?

– В.Б. Особливість якраз полягає в тому, що до нас приходять військові і ветерани. Душевно-психологічна травма, отримана на війні, відрізняється від інших проблем. Специфіка полягає в тому, що ми – військові капелани, а не просто психологи. Ми не замазуємо душевні рани, а акуратно вирішуємо проблеми в світлі Писання, яке непогрішно в судженнях та життєвих рекомендаціях.

Усі наші зустрічі ми починаємо і закінчуємо молитвою за вирішення потреб і переживань ветеранів. Особливість полягає в тому, що тут ніхто нікому нічого не нав’язує! І це дуже важливо.

– Ви робите дуже колосальну і важливу роботу. Хотілося б знати, чи є вже у вас результати вашої праці?

– В.Б. Так точно! У хлопців налагоджуються взаємини в сім’ї, деякі перестають взагалі вживати алкоголь, у інших дози “зеленого змія” стають набагато меншими, деякі навіть кидають палити, починають відвідувати церкву. Багато-хто з них почав цікавитись духовним життям. Легше проходить соціалізація у мирному суспільстві, у суспільстві без вибухів і небезпеки.

– Так приємно від вас чути, що вже є реальні плоди. А чим саме для вас є дане служіння?

– В.Б. Божим покликанням. Підтримувати, допомагати, бути поруч. У вашому питанні вже прихована відповідь. Це для мене є служінням Богу і людям.

В першу чергу, я знаю і бачу в цьому Боже покликання, допомагати нашим ветеранам, воїнам і пораненим, проте, з іншого боку, це і нелегке завдання. В моєму серці є мрія, щоб війна нарешті скінчилася. Хочеться бачити результат допомоги, бачити їх здоровими та щасливими.

Кожного разу, коли я не бачу відповіді на молитву, це злегка розбиває моє серце, але з Божою допомогою йдемо далі, з терпінням чекаємо відповіді на молитву. Вірю, що Бог дасть відповідь і допоможе!

Після такої розмови приходить розуміння, що якою б страшною і важкою не була ситуація в країні, суспільстві, сім’ї, важливо пам’ятати, що ти не один і є той, кому може бути ще гірше ніж тобі і саме ти здатен йому допомогти.

Є чудовий вислів, суть якого полягає в наступному: “Якщо тобі погано, то знайди того, кому ще гірше і допоможи йому. І тоді твої проблеми теж вирішаться”. Тільки з Божою допомогою і любов’ю один до одного ми зможемо вистояти у ці складні часи.

Запрошуємо на наші зустрічі щочетверга о 19:00, вул. Голосіївська, 57, 4 поверх Соціального центру.

Коментарі закриті