І. Втрата бажання та духовні лінощі.
- Потрібно:
а) “не занедбуй благодатного дару…”, – 1 Тим. 4, 14-15.
б) “розігрівай дар…”, – 2 Тим. 1,6.
- Це досягається шляхом:
а. Обновлення натхнення через постійне перебування з Богом, – Іс. 40, 28-31.
б. Через глибоку свідомість необхідності Його праці.
в. Працювати так, що головна справа мого життя ще попереду.
Пр. Мойсей. Почав працювати тільки у 80 років
г. Дотримання святості, загравання з гріхом вбиває духовні устремління.
ІІ. Відсутність натхнення у малих зібраннях.
- Часто малі зібрання приносять великі благословення.
- Христос проповідував тисячам, годував їх, потім відправивсь через небезпеки в землю Гадаринську заради одного біснуватого.
- Висока думка про себе заважає проповідувати в малих зібраннях.
ІІІ. Честолюбство.
Це проблема майже всіх, навіть учнів Ісуса Христа. Хто з них більший,
– Мт. 18,1; Лк. 22,24.
- Виступаючи перед зібранням, проповідник мимоволі починає думати про себе як про особливу людину.
- Честолюбство губить віру, – Ів. 5,44.
- Честолюбство, як радіація, її не видно, але вражає на смерть.
- З’являється небезпечна любов до похвал.
- Честолюбний обурюється на зауваження і не сприймає їх.
- Очікує особливого ставлення до себе. Щоб уникнути цього, слід добре зрозуміти наступне:
а) Вчення апостола Павла про взаємозв’язок і взаємодію окремих членів тіла один з одним, – 1 Кор. 12, 15-25.
– не можна недооцінювати себе,
– не можна думати про себе, як про важливішого за інших.
- Вчення Євангелії:
б) “Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать”, – 1 Пет. 5,5.
в) “Випереджуйте один одного пошаною”, – Рим. 12,10.
г) “Хто хоче між вами бути більший, нехай буде всім слугою”, – Мт. 20, 26-27.
д) “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою для викуплення багатьох”, – Мт. 20,28.
- З промови ректора одної семінарії на випуску студентів.
“Я схильний думати, що честолюбство для простої людини майже завжди буває гріховне. Я думаю, що для християнина воно завжди гріховне. Я переконаний, що для служителя воно недопустиме”.
ІV. Упередженість.
- Є проповідники, які з великим бажанням наставляють рядових членів, але не можуть зробити зауваження декому через:
а. Посади та служіння згрішившого,
б. Через дружні відносини,
в. Через якісь особисті вигоди, через кабалу доброчинством у минулому,
г. Представникам протилежної статі (особливо молодим, та гарним).
- В той же час утворюється недопустима сімейність якоїсь елітної групи,
а. появляється особливе ставлення до певного кола людей, що являється великим горем для церкви.
б. Воно впливає на вирішення церковних питань,
в. Воно впливає на взаємовідносини.
- Апостол Павло заклинав Тимофія нічого не робити з упередження, – 1 Тим.5, 21.
V. Уявна вченість.
Деяким проповідникам дуже хочеться показатися розумним. Це проявляється в наданні собі уявної вченості, яка виявляється у:
- Складних висловах,
- Недоречних згадуваннях імен різних вчених,
- Довгих скучних цитатах з різних книг, або 2-3 рядках з якогось вірша невідомого автора,
- Надаванні собі глибокодумної пози і т. д.
а. Слід пам’ятати, що дна не видно не тільки тоді, коли глибоко, а й тоді, коли мутна вода.
б. Христос великі істини викладав так просто, що діти могли їх розуміти.
VІ. Перебільшена духовність.
Вона проявляється в:
- “Бог дав мені проповідь”
а. Деколи соромно слухати, що Бог може давати такі проповіді,
б. Якщо проповідь дав Бог, то всі це відчують,
- Великі вимоги святості до інших через “ти”, або “ви”.
в) Сурові докори слухачів, хоча сам далеко не кращий.
VІІ. Похмурий погляд і непривітність.
- Дехто вважає це за особливу духовність, він може навіть дратуватись, як вияв особливої святості; це обман, – 2 Тим. 2,25.
- Проповідник повинен бути не просто привітним, а щиро люб’язним, особливо до дітей, старших, і хворих.
а. Закликаючи інших до радості, проповідник повинен випромінювати радість, як доказ щастя.
б. Незначна посмішка привітності дає дуже багато радості та підтримки немічним людям.
в. Люди повинні дивуватись: звідки в нього стільки оптимізму та радості?
- Серйозна людина не та яка не сміється, а та якій можна довіряти таємниці, довірити справу.
VІІІ. Жадність та корисливість.
- Жадоба до матеріальних благ в першу чергу, та корисливість – великі вади проповідника.
а. Він все вимірює вигодою.
– “Люди зіпсутого розуму, позбавлені правди думають, ніби благочестя, то зиск”, – 1 Тим. 6,5.
– “Маючи їжу та одежу будемо задоволені”, – 1 Тим. 6,8.
- Хоча матеріальна підтримка пастора, якщо церква в спромозі, цілком Євангельська річ, – 1 Кор. 9,14, та це не повинно бути:
а. Умовою; буду я працювати для Бога, чи ні.
б. Це не повинно бути джерелом збагачення, – 1 Тим. 6,9.