Що таке Біблія?
Біблія – це збірка. Священні 66 книг єврейської і християнської релігій. Єврейська Біблія – це збірка староєврейських священних текстів і входить в християнську Біблію, утворюючи її першу частину – Ветхий Заповіт. Як християни, так і євреї вважають її записом договору (заповіту), укладеного Богом з людиною і відкритого Мойсею на горі Синай. Християни вірять, що Ісус Христос сповістив про новий Заповіт, який є виконанням Заповіту, даного в Одкровенні Мойсею, але разом з тим замінює його. Тому книги, що оповідають про діяльність Ісуса і його учнів, називають Новим Заповітом. Новий Заповіт складає другу частину християнської Біблії.
Слово Біблія походить від грецького βιβλιος яке означає книга або сувій.
Сувої
- Матеріал для написання використовувався з папірусної рослини. Вирізали серцевину рослини, завдовжки в 50 см, розкочували і сушили на сонці.
- Волокна накладалися на клею – горизонтальні на вертикальні. Точно також як сьогодні робиться фанера.
- Горизонтальні волокна на одній із сторін були зроблені м’якше і призначалися для написання. Секції або шматочки даного папірусу склеювалися разом в сувій до 15 метрів в довжину.
- Множинна форма biblia використовувалася латино-говорячими Християнами для вказівки всіх книг Ветхого і Нового Заповітів.
«Священні Писання»
Слово переведене як “Писання” походить від грецького слова γραφεις яке просто означає “написане”. У ВЗ дане писання або написане було визнане як щось несуче великий авторитет.
4 Цар. 14:6; Але синів убійників він не позабивав, як написано в Книзі Закону Мойсеєвого, що наказав був Господь, говорячи: «не повинні бути забиті батьки за синів, а сини не будуть забиті за батьків, але тільки кожен за гріх свій буде забитий».
2 Хронік 23:18, А в Господньому домі Єгояда віддав уряди на руку священиків та Левитів, яких поділив Давид над Господнім домом, щоб приносити Господні цілопалення, як написано в Мойсеєвім Законі, з радістю та зо співом, за уставом Давидовим.
Так само Ездра 3:2; Нєєм. 10:34.
В Новому Заповіті грецький іменник γραφεις використано 51 разів в НЗ, і майже виключно відноситися до Святих Писань.
Існують певні відмінності на що саме йде посилання:
- Посилання на всі частини Писання (Мт. 21:42; 22:29; 26:54; Лк. 24:27, 32, 45: Ів. 5:39; Рим. 15:4; 2 Петр. 3:16)
- Певні частини Писання (Мр. 12:10; 15:28; Ів. 13:18; 19:24, 36; Дії 1:16; 8:35; Рим. 11:2; 2 Тим. 3:16)
- Словосполучення “Писання говорить,” по значенню мається на увазі, шо воно прирівнюється до цитування мови Самого Бога (Рим. 4:3; 9:17; 10:11; Гал. 4:30; 1 Тим. 5:18).
Вони визначені терміном “Святі Писання” (Рим. 1:2) і “Священні Писання” (2 Тим. 3:15).
Більшість старозавітних книг написана на староєврейській мові (біблійному івриті), проте зустрічаються і уривки на арамейській мові, на якій євреї говорили після 4 століття до н.е. Традиційно авторство старозавітних книг приписується декільком людям, що прославилися в єврейській історії, в числі яких – Мойсей, Самуїл, Давид, Соломон. Проте зараз встановлено, що багато книг є пізнішими компіляціями стародавніх переказів і документів. Книга Буття, наприклад, містить фрагменти, записані в 10 столітті до н.е. і наближається до усної традиції 800-річної давності, але вся книга цілком, ймовірно, була записана в її сучасній формі не раніше 5 століття до н.е.
Новозаповітні книги з’явилися протягом першого сторіччя після смерті Ісуса. Вони написані на грецькій мові, хоча є вірогідність, що одна-дві книги спочатку були написані арамейською, а пізніше перекладені грецькою. Авторами новозаповітних книг прийнято вважати апостолів і учнів Ісуса.
Досліджуючи характер Біблії ми постійно приходимо до одного і того ж висновку: Вона є втіленням Божого об’явлення. Вона признає Особистість, єдність і Триєдинство Бога; вона величає святість і любов Божу; вона вважає творіння прямою справою Божих рук, а людину – створену по образу і подобі Божій; вона представляє падіння людини як вільний відкритий бунт проти волі Божої; вона показує гріх під осудженням вічної кари; вона говорить про абсолютну владу Бога у Всесвіті; вона говорить про деталі Божого спасіння людини, яке Він планував в вічності і про умови його прийняття; вона малює цілі Божі по відношенню до Ізраїля і Церкви; вона малює друге пришестя Христа, воскресіння мертвих, суд і вічне життя. Ми впевненні, що ця книга виходить з рук Божих.
Біблія має свою неперевершену єдність. Хоч вона написана приблизно 40 різними авторами в період біля 1600 років, вона є єдиною книгою.
– Вона має єдину систему віровчення
– єдиний моральний стандарт
– один план спасіння. Неодноразовий опис тих же самих подій і вчення не протирічать один одному, але доповнюють і знаходяться в гармонії. Наприклад: напис на хресті, закон і благодать, деякі слова однієї особи, передані різними авторами. Зміст і єдність Біблії доказують нам, що вона є втіленням Божого об’явлення. Писання каже, що Він один і той же завжди (Пс.89:2). Він бачить вічність яка позаду, і ту, яка попереду і є Тим, Хто надихнув все Писання і дав йому єдність.