- Поняття надії в світі і християнстві.
Еф. 1:4. Вічне життя – це постійна єдність з Богом, для якої ми були призначені.
Рим.8:24. «Надією бо ми спаслися…»
Люди в світі покладають свою надію на різні речі, але вони є хиткими і не тривалими. Тому і їхня надія теж є тимчасовою. Бог пропонує нам свою надію, підставою якої є сам Христос.
Ми, як християни, кажемо «ми спасенні», але маємо додати – ми спасенні в надії. Ми живемо від надії. А надія – це те, що дає впевненість у житті, веселість, легкість.
1 Сол. 4:13; 1 Сол. 5:11. Павло описує язичників як «ті, хто не має надії». Проте жити без надії – безглуздо. І той факт, що у християн є майбутнє, вказує на їхню відмінність від інших людей: вони не знають, що саме на них чекає, але усвідомлюють, що їхнє життя не розчиниться у порожнечі.
Надія вказує на майбутнє, на добре передбачуване або обіцяне.
Еф. 2:12 Павло нагадує ефесянам, що до їхньої зустрічі з Христом вони «не мали надії і були безбожниками в світі». Певна річ, він знає, що у них була релігія, «боги», але все це виявилося сумнівним, а суперечливі міфи не вселяли ніякої надії.
На що надіються люди в світі і які підстави надії є хибними?
Чим відрізняється надія християн від надії невіруючих в Христа людей?
Чи змінилася ваша надія після покаяння?
- Божі обітниці в християнській надії
Об’єктом християнської надії, як ми бачили, є божественна обітниця спасіння, дана людству через життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа.
Бог є Тим, Хто дає людям дар стабільності, позитиву через надію.
Євангеліє – не тільки повідомлення того, що слід знати, але звістка, що породжує події і змінює життя. Той, хто має надію, живе інакше; йому подароване нове життя.
Євр. 11:13-16; Фил. 3:20. Надія змінює наше життя настільки, щоб ми відчули себе відкупленими, що виражається у зустрічі з Богом, йдеться не просто про надію на майбутнє: нинішнє суспільство християни вважають не своїм; вони належать до нового суспільства, якого прагнуть разом, і яке передчувають у своїх мандрах і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого… (Фил. 1:16).
Розуміння того, ким є Христос, дає нам впевненість і надію в сьогоденні і вічності. Христос розкриває нам істину: ким є людина і що вона повинна робити, показує істинний життєвий шлях, показує шлях по той бік смерті. Він зійшов в царство смерті, переміг її і повернувся, щоб тепер супроводжувати нас і дати нам упевненість, що разом з Ним ми пройдемо цей шлях.
Пс. 22:4. Саме усвідомлення того, що існує Той, Хто і в смерті супроводжує мене, Своїм «жезлом і Своєю палицею заспокоює мене», так, що я «не убоюся зла», і було новою «надією», що зійшла у житті віруючих.
Що для вас означає те, що Господь є нашим Пастирем? Як це впливає на вашу надію?
Чи залежить щось від людини у формуванні надії на Бога чи це дар Божий?
Чи може надія зміцнюватися?
Яку роль відіграє досвід життя з Богом у формуванні надії?
- Роль віри в надії.
Євр. 11:1. Віра ж є «суть» речей очікуваних, упевненість в невидимому. Віра є постійним станом душі, завдяки якому вічне життя починається в нас, змушуючи розум погодитися з невидимим.
Віра поміщає майбутнє всередину сьогодення. Існування майбутнього змінює сьогодення. Майбутнє стикається із сьогоденням і, таким чином, події прийдешнього проникають у події сьогодення, а події сьогодення – у події майбутнього.
Євр. 10:34. «Ви бо страждали й з ув’язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще.»
Християни витримали, тому що вважали матеріальне малозначущим. Вони змогли покинути його, тому що знайшли кращу «основу» для життя – ту, яка вистоїть, і яку ніхто не зможе відняти. Віра дає життю нову основу, нову підставу, на яку людина може опертися.
Отримавши від Бога надію, ми маємо ділитися нею з тими, хто її немає. Стати людиною надії, стати служителями надії в суспільстві: надія в християнському сенсі завжди є надією для інших.
Як віра в спасіння і вічне життя впливає на нашу надію?
Як ви вважаєте, чи потребують зараз люди надії, яку дає Бог?
Як ви ділитеся надією з оточуючими?
- Суд і надія.
Єз. 18:4. «Душа, що грішить, вона помре».
Відкривається нова, універсалістична панорама, де переважає особиста відповідальність перед Богом над колективною відповідальністю.
Мтв: 3:7,10; 2Кор. 5: 10.
Ісус — це перш за все Спаситель людства, Той, Хто ніс тягар, гріховність аж до смерті за людський рід, Який запропонував нам прощення наших гріхів. Лише на основі того, що Він є нашим Спасителем, ми можемо говорити про Нього як нашого Суддю.
Можна сказати, що Він судитиме тих, кого має спасти, або, точніше, Він судитиме тих, кому запропонував спасіння.
Ів. 12:47. Ісус «не судити світ прийшов, але спасти світ». У цьому сенсі можна сказати, що з судом спасіння досягає своєї кульмінації.
Правда (Бог), яка судить людину, з’явилася, щоб спасти її.
Суд знаменує кінець конкретної Божої пропозиції милосердя. Після цього покаяння стане неможливим, бо праведні будуть назавжди відділені від неправедних.
Об’явл. 6:9–10. Страшний суд – це, перш за все, надія. Благання до Бога про досконалу справедливість. Остаточне торжество справедливості, остаточна поразка диявола.
Яку надію ми маємо стосовно майбутнього суду Божого? (віруючі в Христа не будуть засуджені)
Висновки: Християни мають надію, основою якої є Христос. Він є добрим Пастирем, який проведе нас через всі негаразди, і введе у вічне життя і Царство Небесне. Ми маємо досконало надіятися на Бога та ділитися цією надією з іншими.