Учора, 26 жовтня, в основному залі «Філадельфії» відбулася непересічна подія – у рамках святкування 25-річчя заснування Церкви усі служителі та наші гості змогли взяти участь у великій лідерській зустрічі, під час якої обговорювалось питання служіння. «Як служити? Чому ми маємо служити? Кому потрібне твоє служіння? Чому саме я маю це робити?», – відповіді на ці та інші запитання зміг отримати кожен, хто цього мокрого осіннього київського вечора не залишився вдома, а прийшов на Голосіївську, 57 за покликом серця.
У своїй промові перший пастор «Філадельфії» Віктор Прохор наголосив, що служіння – це не лише радісні та приємні хвилини, цей шлях аж ніяк не устелений пелюстками троянд. Це можуть бути миті відчаю, тривоги, а інколи – навіть і плачу та внутрішньої боротьби. Як приклад він навів випадок з сином Саула, кращим другом Давида – Йонатаном, який проявив усю свою відвагу, здолавши филистимську заставу.
Але для того, щоб вчинити героїчний подвиг, йому треба було докласти чимало зусиль – побороти страх, взяти себе у руки, застосувати навіть фізичну силу, а головне – довіритись Богу. Він знав, що Господь його не залишить у біді, а тому сміливо пішов уперед, не озираючись назад. Ми маємо запам’ятати, що на шляху нашого служіння зустрічатимуться важкі моменти, можливо, навіть випробування. Але якщо ми покладатимемо нашу надію на Творця – тільки тоді ми принесемо Йому рясний плід та будемо успішними, служачи іншим.
Водночас, за словами Старшого Єпископа Церков ХВЄ Михайла Паночка, не варто зациклюватись на тому, якщо твоє служіння супроводжує успіх. Він підкреслив, що якщо ти хочеш бути корисним Господу та людям, не дай гордині запанувати у твоєму серці, інакше вона зруйнує і те, чим ти служиш, і тебе, як Божого служителя.
Ми мусимо пам’ятати, що наша нагорода чекає нас не на землі, а на небі, тому людська слава чи популярність мусить максимально вивітритись з нашої голови. «Наша велич в тому, що ми служимо іншим. Найбільша наша слава в тому, що ми – діти Божі, іншої слави нам не треба», – резюмував Паночко.
Загалом, кожен з присутніх зміг винести для себе щось нове та пізнавальне та в подальшому використати ці знання в своєму служінні. Адже, лише коли ми допомагаємо іншим, підставляємо їм своє плече, тільки тоді ми повноцінно живемо.
