Коли в останній момент з-під автомобіля тебе витягує рука сестри… Коли величезний автобус переїжджає ступні ніг, а ти залишаєшся неушкодженим… Коли критерії відбору на омріяну посаду в один момент стають немов написані під тебе… Тоді виникає питання: «Я — щасливчик, який «народився в сорочці»? Чи, можливо, Чиясь невидима сильна рука направляє мене кожного дня»?

Саме ці події відбувались у житті Олексія Вольвачева і кожен раз наштовхували на роздуми про пошук Живого Бога.

Герой цієї розповіді народився у сім’ї військовослужбовця в Грузії. Через два роки після його народження сім’я переїхала до Польщі, де він відвідував дитячий садок у військовому містечку до 7 років. Пізніше родина переїжає до Львова, там хлопець закінчує школу та університет.
Ще на початку 90-х років, згадує він, мама запросила священика освятити квартиру. Проходячи повз підлітка, той запитав його ім’я, а почувши відповідь, промовив: «Олексій — людина Божа». Молоде життя, розваги та друзі… Здавалося б, що може бути краще для студента? Але фраза «людина Божа» роками не давала спокою молодому хлопцю.

Олексій — людина Божа

У 2006 році Олексій переїжджає по роботі до Києва, де працює у сфері торгового маркетингу. Велике місто, столичне життя, нові знайомства… У той час хлопець зустрічає дівчину Наталю, яка в студентські роки відвідувала євангельську церкву. Вона багато розповідала Олексію про Бога. Зрозумівши, що в них спільний погляд на майбутнє, молоді люди вирішили одружитись.
Перед весіллям Олексій та Наталя пішли в православну церкву на сповідь, адже мали бажання взяти шлюб духовно чистими. І ось там відбувається щось незвичайне… З початком відвертих зізнань перед священиком, враз серед ясної погоди, розпочалась гроза, а після закінчення сповіді різко стихла. Таке природне явище пара сприйняла як особливу турботу Всевишнього про них і ще більше замислилась над пошуком Бога. Вже пізніше Олексій та Наталя обвінчались у православній церкві і почали регулярно відвідувати службу. Особливою та найбільш бажаною для них була проповідь священника, на яку щоразу чекали з нетерпінням.

Минуло декілька років — і Олексій вирішив глибше дослідити Біблію. І чим більше він читав, тим сильніше ця Книга розплющувала йому очі на всі благословіння, які були послані його сім’ї. Олексію почали снитись віщі сни, у яких Бог попереджав про певні події, що мали відбутися. Читаючи Писання, чоловік усвідомив, що йому недостатньо просто обрядів, які не мали жодного стосунку до Біблії, йому не вистачало духовної поживи. Під час читання Євангелія в Олексія з’являється розуміння правильного служіння Богу. Саме ця Книга допомогла розставити всі крапки над «і» та спонукала молоду пару відвідати євангельську церкву.

Вперше прийшовши до «Філадельфії», Олексій відчув, що знайшов те, чого так довго шукав: «Я прийняв Ісуса своїм Господом і Спасителем». Він зрозумів, що не варто повертатися до формального релігійного життя, в якому немає майбутнього.

Згадуючи минуле та, зважаючи на життєвий досвід, Олексій закликає завжди рухатись вперед, шукаючи Бога. А зупинитися, на його думку, значить відпустити міцну руку, яка веде нас по життєвому шляху.

Сьогодні Олексій навчається в Коледжі біблійної теології та допомогає людям, які тільки стають на шлях пошуку Бога.

Разом із дружиною Наталею служать Ісусу Христу та виховують двох діток у світлі Слова Божого.

Отже, читаючи історію Олексія, кожен з нас може поставити собі питання: чи обов’язково нам потрібні катастрофи чи небезпечні випадки, щоб згадати Того, Хто керує нашим життям? А може, варто мати вдячне серце навіть у моменти щастя?

 

Занотувала: Олена Преварська

Коментарі закриті